Тимчасове обмеження експорту металобрухту з України не матиме негативного впливу на постачання сировини для польських металургійних підприємств. Головна зміна полягає в тому, що Польща більше не буде хабом для реекспорту брухту до Туреччини.
Про це розповідає UBB
В останні роки Польща стала важливим транзитним пунктом для українського брухту, однак частка цього брухту в споживанні польських металургів не перевищувала 5%. Основні потреби в металобрухті покриваються за рахунок внутрішніх запасів та імпорту з Німеччини та Чехії.
Згідно з даними аналітиків, у 2024–2025 роках запаси брухту в Польщі становитимуть 6,5–6,8 млн тонн, а споживання — 4,4–4,5 млн тонн. Відомі гравці ринку, такі як ArcelorMittal Poland, CMC Poland та Złomrex, мають власні мережі пунктів прийому брухту, що дозволяє їм повністю забезпечувати потреби сталеплавильних потужностей без імпорту з України.
Раніше польські трейдери закуповували український брухт через вигідну цінову різницю між польськими металургійними підприємствами та турецьким ринком. Це призвело до рекордного експорту польського брухту, який у 2025 році сягне 2,95 млн тонн, переважно до Туреччини.
Варто зазначити, що у 2021–2025 роках українська заготівля брухту зменшилася більш ніж у 2,5 раза, в той час як експорт зростав. Тимчасове призупинення експорту з України дозволить поліпшити постачання для польських металургійних підприємств, підвищити податкові надходження та зберегти додану вартість в Україні.
Для польських металургів це не викликає проблем, оскільки надлишок внутрішньої заготівлі, зменшення виплавки сталі та можливість імпорту з Німеччини і Чехії забезпечують стабільність постачань.
Деякі польські лобісти закликали Єврокомісію втрутитися, вказуючи на можливі втрати для промисловості. Однак експерти наголошують, що такі заяви не відповідають дійсності і можуть бути пов’язані з політичними або комерційними інтересами тих же трейдерів, які раніше отримували прибуток від реекспорту брухту.
Отже, хоча тимчасове обмеження українського експорту брухту змінює статус Польщі як хабу для реекспорту, воно не створює дефіциту для місцевих металургійних підприємств, які залишаються самодостатніми завдяки власним ресурсам та імпорту з країн ЄС.